Ще один чудовий день

Дівчина, як завжди, спізнювалась. Він ніколи не бачив дівчат, які б цього не робили, але звикнути ніяк не міг. Знічев’я хлопець сів на стареньку лавочку, що стояла в тіні крислатої липи, і спрямував свій погляд в той бік, де знаходився вихід з готелю. Майже вся площа перед готелем була зайнята квітами та зеленню, подекуди росли маленькі деревця. «Цікаво, скільки вони платять своєму садівникові?» – іронічно сказав хлопець сам до себе. Раптом у дверях готелю з’явилась чиясь постать і він помахав їй рукою. Дівчина підійшла і привітно посміхнулась. Юнак відповів їй усмішкою і спитав: «В кіно чи на атракціони?». Вона на мить розгубилась, але потім твердо сказала: «Мені набрид «Прометей». Давай на цей раз в парк розваг». Він взяв її під руку і вони пішли в напрямку великого чортового колеса, яке ледь виднілося за верхівками дерев.  «Сьогодні має бути чудовий день», – натхненно сказав хлопець. «Як і всі минулі дні», – мрійливо відповіла вона. Вони минули стареньку школу і ввійшли до парку розваг, який немов би запрошував всіх охочих влитись в його чарівну атмосферу. Центром всього парку було величезне оглядове колесо, обабіч якого стояли різні каруселі і гойдалки, десь збоку розташовувався міні-автодром, різнокольорові автомобілі якого ніби застигли в очікуванні своїх маленьких відвідувачів. «До колеса!» – бадьоро скомандувала дівчина. Вони підійшли ближче до гігантської конструкції, яка, здавалось, ледь помітно рухалась. «О ні! Воно не працює» – вдавано сумно сказала дівчина. «А ти й наче рада, – відповів хлопець, – завжди підозрював, що ти боїшся висоти. Мабуть, якась технічна поломка, абощо». «Та чорт з ним, тим колесом, – дівчина не втрачала оптимізму, – давай підемо кудись за місто, поближче до природи!». «Тобі тут природи не вистачає?» – жартома спитав він, але тут же додав: «Чому б і ні? Давай».

Менше ніж через годину вони вже були за містом. Помаранчево-золоті дерева погойдувались під легким вітерцем і, у світлі призахідного сонця, здавались ще яскравішими. Вони мовчки сіли на траву і, пригорнувшись, спрямували свої погляди кудись у даль. «Це що, олень? – раптом захоплено спитала дівчина, –Ніколи не бачила оленів так близько!». «Де?» – запитав хлопець. «Та он же, між деревами!». Олень, мабуть занюхавши людей, підняв голову і неспішно попрямував у ліс. «Як же тут гарно!» – від усього цього милування природою в дівчини розгорівся романтичний настрій. «Світ, схоже, стає кращим від п'ятдесяти мільйонів кюрі, викинутих в повітря» – хлопець теж поділяв її настрій, але у своєму, специфічному стилі. «Та ну тебе» – вдавано обурено сказала вона.

Сонце поступово ховалось за обрій, освітлюючи своїм останнім промінням закохану парочку, дерева кольору золота і старий металевий знак, що стояв край дороги. Чорна фарба на табличці вигоріла і облущилась під впливом часу та сонячного проміння, проте побляклі літери ще можна було розібрати. «Прип’ять», – безшумно говорив знак.

Sunset Lake by behindspace99