На межі добра і зла

Віра в героїзм створює героїв

«Ти ж міг їх врятувати! – крикнув лиходій, – врятувати їхні нікчемні життя!». «Міг, – спокійно сказав герой, – але не врятував». Повільною ходою він пройшов по суміші розбитого скла, розкиданих паперів, що все ще тліли і уламків того, що ще кілька хвилин тому було частиною великого офісного центру. Спершись на одну з перекинутих машин він запитально подивився на лиходія. Лиходій не забарився з відповіддю. «Якого біса ти стоїш тут і вдаєш ніби нічого не сталось?» – крикнув той, із властивим йому запальним тоном. «Ти ж бляха герой, а герої рятують людей!». «Ну і що з того? – недбало кинув герой, – може вони самі не хотіли, аби я їх рятував» «Що?! – лиходій вирячив очі, – хіба ти не чув їхніх благань, криків про допомогу?» «А хіба ти зачинив всі двері, заховав десь цю бомбу чи що там в тебе було? – герой кілька секунд помовчав і додав: – що заважало їм врятуватись?» «Я, – злісно вишкірився лиходій, – я почав би вбивати їх, як тільки вони спробували б втекти!» «Ти б однаково не вбив їх усіх, – герой ліниво потягнувся, – просто не встиг би фізично. А якщо хтось спробував би винести подалі цю вибухівку і таким чином врятував би всіх інших? Чи попробував би розмінувати її самостійно. Інтернет ж ти їм не вимикав». «Цей хтось мав бути ти! – лиходію це вже почало набридати, – вони чекали на тебе!». «На мене? – героя схоже тішив цей діалог, – а чому саме на мене? Ну врятував я там когось кілька разів, і що з того? Тепер можна нічого не робити і чекати на мене?» Лиходій мовчав, не знаючи що відповісти. Герой, скориставшись із хвилинної паузи ніяково мовив: «Ну я тоді цей, пішов. Ти вже сам тут далі якось». І, не дочекавшись підтвердження, він попрямував собі геть, обережно переступаючи через черговий понівечений труп. «Надіюсь тут швидко все приберуть», – кинув він наостанок. Але лиходій його не чув. Задуманий, він втупився поглядом у результат своєї роботи. Десь далеко вили поліцейські сирени. Вітер неспішно розносив залишки чорного диму і запаху тліючих останків.