«Хто там у нас сьогодні?» –
сухо спитав лікар. «Наче йому не все одно», – подумала медсестра, низенька
жіночка років сорока, проте вголос сказала: «Четверо. Нічого надзвичайного, але
оцей, – і вона показала пальцем кудись в кінець кімнати, – схоже потребує
нашого втручання». Лікар поглянув туди, куди вказувала медсестра і, повагавшись
кілька секунд, підійшов, жестом запрошуючи сестру за собою. В кінці кімнати
стояло нічим не примітне лікарняне ліжко, на якому, скрутившись, лежав юнак
років двадцяти. Його погляд був спрямований кудись вгору, груди важко
підіймались, а губи були міцно стиснуті. «Що з вами, юначе?» – майже лагідно
спитав лікар. «Серце..», – ледь чутно вирвалось у відповідь. Лікар зняв із шиї
стетоскоп і кивнув сестрі. Дочекавшись, поки сестра підніме футболку хворого,
він приклав стетоскоп до грудей. Послухавши вже знайомий йому звук, лікар сумно
відклав прилад і спитав: «І давно це у вас?». «Три... роки. Може три з полов...
половиною», – тихо пробурмотів юнак. «І ви ввесь цей час терпіли? – вражено
спитав лікар, – навіть не пробували звернутись по допомогу?». «Яка, чорт
забирай, допомога?» – очі юнака на мить зблиснули, але зразу ж згасли і він
знову втупився у стелю. «Тихіше» – заспокоїв його лікар. Він поглянув на вираз
болю, який застиг на обличчі юнака, і відчув жаль за свої наступні слова: «Боюся,
в мене для вас погані новини». Юнак не відповів, тому лікар продовжував: «Тут і
без ехокардіографії все зрозуміло. Трансплантації не уникнути».
Залишивши хлопця на самоті зі своїми
думками, лікар продовжив огляд. В інших пацієнтів стан був порівняно легший, тому
виписавши одному активний відпочинок з компанією, а двом іншим кілька прийомів
алкоголю у великих кількостях, лікар весело закінчив роботу фразою: «Більше відволікайтесь,
панове, і воно саме з часом пройде!». Потім він перевів свій погляд в кінець
палати і усмішка з його обличчя зникла. «Звернувся б ти до нас раніше, –
подумав лікар, дивлячись на юнака, – А так, хіба пересадка і нове серце. Це
кохання, до біса невиліковна хвороба, особливо коли воно триває так довго».
Hospital room, Jay Jackson |
Немає коментарів:
Дописати коментар